понеділок, 17 квітня 2017 р.

Географія як наука. Розвиток географічних знань
Географія (від грецького «гео» - земля, «графо» - пишу) – це наука про Землю. Вперше термін «географія» вжив грецький вчений Ератосфен (ІІІ ст. до н.е.) Основним її завданням  спочатку був землеопис, а вже із XIX ст. – вивчення взаємозв’язків між природою, населенням та господарством всієї планети та її окремих частин.
Географія у процесі розвитку перетворилась на складну науку, що складається із низки наук (рис.1).
Структура географії
Структура географії
Фізична географія вивчає природне середовище на території всієї земної поверхні та її окремих частин, економічна і соціальна географія дає відомості про населення і його господарську діяльність, картографія – про способи і методи відображення Землі на картографічних творах. Вивченням свого краю займається географічне краєзнавство, а окремих країн і регіонів світу – географічне країнознавство. Кожна з  цих географічних наук внаслідок потреб суспільства диференціюється на окремі галузі знання. Так, фізична географія, наприклад, поділяється на геоморфологію (наука про рельєф), ґрунтознавство (наука про ґрунти), метеорологію та кліматологію (науки про атмосферні явища), гідрологію (наука про водні об’єкти), біогеографію (наука про поширення живих організмів), ландшафтознавство (наука про природні й антропогенні комплекси).
На стику географії з іншими науками виникли медична географія, політична географія та ін.
Джерелам географічних знань є: польові географічні дослідження, які проводяться в експедиціях, у стаціонарних науково-дослідних установах, під час екскурсій; довідники, географічні енциклопедії, словники, наукові збірники, журнали та ін; музеї з різноманітними експозиціями, матеріали засобів масової інформації, Інтернет; картографічні матеріали: карти, плани, глобуси, атласи. Широко використовуються геоінформаційні системи (ГІС).
Методи географічних досліджень – це прийоми і способи пізнання об’єктів і явищ. Серед них головними є: описовий, порівняльний, історико-географічний, експедиційний, літературний, картографічний, статистичний та ін.
Історія географічних досліджень. Пізнання природи Землі розпочалося із появою людини, але перші уявлення про її кулясту форму виникли у Стародавній Греції у VI-IVст. до н.е. (Аристотель, Піфагор та ін.).  Ці знання були тимчасово забуті, вони відродилися у XV ст.. Однак давнім єгиптянам були відомі узбережжя Євразії та Африки, а європейцям з Х ст. – береги Америки і Гренландії, купець Марко Поло (ХIII ст. – відкрив шлях до Індії і Китаю), Васко да Гама (1497-1498 рр.), обігнувши Африку, Х.Колумб (1492 р.), відкривши Америку, Ф.Магеллан, здійснивши першу навколосвітню подорож (1519-121 рр.). Уже в XVI ст. стало відомо, що існує єдиний Світовий океан, що водна поверхня займає більшу площу, ніж суходіл. У процесі вивчення Землі мандрівники складали географічні карти. Перші карти світу створили Ератосфен (III ст. до н.е.) і Птолемей (II ст. н.е.), на них відображено частина Євразії і Пн. Африка, які були в цей час відомі європейцям. На основі карти Птолемея німецький вчений М. Бехайм створив перший глобус Землі (1492 р.). Перший атлас України склав у 1650 р. французький мандрівник і картограф Г. Боплан, «Атлас України  і сумежних земель» за ред. В. Кубійовича вийшов у 1937 р., а найновіший «Національний атлас України» - у 2008 році.